ФотоКлюмба

Спробую в декількох нарисах розповісти про доволі беззмістовні експерименти фотографування предметів у великому збільшенні. Те, що називають close-up (чомусь макро для мене – це дуууже збільшені зображення предметів). Враховуючи певні особливості, явище назву close-up’нутістю…

[ По-русски опубликовано у меня в ЖЖ или тут ]

Власне кажучи, все почалось з запитання мого товариша, яке звучало так: “Чи можна об’єктив з різьбою М39 прикрутити на дзеркалку?”. Прикрутити, чисто теоретично, можна майже будь-що і до будь-чого, але стало цікаво, що з того получиться.

Зрештою, у мене є і М39 об’єктив (родзинка: дальномірний), і дзеркалка, до якої його можна “прикрутити”. Лишилось небагато…

Якщо замислитись з точки зору теорії, робочий відрізок дальномірного об’єктива під різьбу до Leica (M39×26tpi – себто 26 витків на дюйм, крок 0,9769 мм) – 28,8 мм, в той час, коли робочий відрізок системи Canon EF складає 44 мм.

Отже, врахувавши радикальну різницю в довжині робочого відрізка, виглядало, що прикрутити-то об’єктив можна, а чи буде з того користь – хтозна.. Різні джерела казали про різні результати подібних експериментів, але всі сходились на тому, що фокусуватись система буде виключно на коротесеньких відстанях. Інакшими словами, получиться близький до макрооб’єктива результат.

Адаптерів з М39 на Canon EF – хоч греблю гати, дякувати браттям китайцям. З чіпом і без, на будь-який смак. Мені на дурний експеримент було не шкода 10 уйо, тому виключно в цілях експерименту був куплений перехідник без чіпа.

Таким чином Юпітер-8 50/2, в молодості – Carl Zeiss Sonnar 1:2/5 cm, розроблений на початку 1930-х рр Людвігом Бертеле (Ludwig Bertele) став “макрооб’єктивом”. Про всяк випадок – вигляд приладу:

Зовнішній вигляд	Оптична схема	MTF графік

Фото взяті з архіву Красногорського Заводу . Сторінка про об’єктив Юпітер-8 50/2 тут .

Коли приїхав адаптер, виявилось, що:

1. Джерела були безумовно праві в тому, що прикрутити лінзу можна (гиги, ще б пак!)
2. Фокусується воно лише на відстані порядку 10-15 см до об’єкту, що обмежує використання хитрих схем освітлення
3. Наводитись вручну можна, але глибина різкості доволі мала, промахнутись доволі легко
4. Відсутність стрибаючої діафрагми – незручність, з якою можна миритись
5. Дуже гарний, на мій погляд, рисунок розмиття

Уся “конструкція”, а точніше – об’єктив з адаптером – виглядає наступним чином:

Додам кілька прикладів знимок (параметри вказую по пам’яті, де-не-де можу збрехати).
Зауваження: це НЕ кропи, просто ресайзи знимок 1:1.

Певно досить. Бажаючим роздивитись докладніше надам пару картинок в hi-res (6 Мпікс), львів’яни можуть спробувати “макрооб’єктив” на своїх CANONівських камерах. А експеримент з десятьма баксами себе виправдав :)

Ай, додам певно трошки кропів в масштабі 1:1

Останнє зауваження – для роботи з такою цяцькою дуже варто мати macro focusing rails.

* * *

В наступній частині буде про збочення з супер-макро-тільт-шіфтом, зробленим, звісно, знову ж на коліні з будь-чого.

Tags: close-up, ніби макро, різноманітні технозбочення