Сер 25 2013

Гельта д’Аршей в пустелі Сахара

Category: Мандрівкиadmin @ 09:00


Гельта д’Аршей – район водойми ( Гельта) на півночі Республіки Чад, розташована на плато Еннеді. Ця Гельта – одна з найбільших в Сахарі.

Ми доторкнемся до одного з чудес Еннеді – Гельта д Ще здалеку чути страшний рик, видаваний кораблями пустелі. Ці звуки підхоплює відлуння і розносить далеко по ущелині. Але крім того, що це місце шалено красиво саме по собі, у нього ще є і своя родзинка.

Табір був розбитий біля підніжжя стрімких скель, за ними немов у колодязі ховається Гельта:


Якщо в попередні дні ми більше часу проводили в машині, зрідка залишаючи її для фотографування, або на запланованих зупинках, то сьогодні нам, нарешті, належало ходіння пішки. Гельта можна побачити з двох сторін: з боку водопою, куди легко можна доїхати, і з боку створеного скелями каньйону – колодязя. Другий варіант передбачав перехід довжиною 2,5 кілометра по каменях і ярах через гори і пісок. Оскільки в пустелі все підпорядковано неминуче насувається слідом за світанком спеці, перші відносно прохолодні години було вирішено присвятити пішого переходу, а водопій підкорювати на машинах. Залишивши водіїв і кухаря, у супроводі двох провідників з місцевих – зовсім молодих хлопчаків (хотів написати школярів, але школами тут і не пахне) років по 10-11 – ми вийшли з табору.

Піднялися по камінню на скелю:

Десь внизу в рідкісних заростях залишився наш табір. Далі слідував узвіз, і ми продовжили рух у « колодязі», оточені з усіх боків старими разрушающимися скелями:

Наприкінці скелі замкнулися. Вигнута Гельта буквально сховалася між скель. Щоб побачити її у всій красі, потрібно перейти на інший берег або піднятися на скелі.

Вид на каньйон і початок Гельта:

Верблюди на водопої:

У засідці:

Назва озерця, перекладне як Чиста вода, максимально не відповідає дійсності. Вода в ньому синяво чорного кольору ( ніколи не бачив, щоб вода мала такий колір), при цьому має кепський запах, і як виявилося згодом солонувата на смак.

Чудовим чином в єдиному місці в цій частині Африки збереглася сім’я справжніх нільських крокодилів. Ще кілька тисяч років тому вони населяли значну частину північної Африки, але до наших днів дотягли лише два місця, де їх ще поки можна зустріти (друге – в Мавританії) і обидва знаходяться на межі знищення, не дивлячись на Червону книгу і якісь там програми з охорони. Коли перші з нашої групи досягли краю скелі три крокодила сиділи на піску, але, почувши перші клацання затворів, бігом кинулися у воду. Я не встиг навіть націлити фотоапарат. Близько години ми чекали, що крокодили вийдуть на берег або хоча б спливуть, але не тут-то було.

Тут лежали крокодили:

В очікуванні появи крокодилів хтось жартома запропонував кинути одного з хлопчаків- провідників у воду і подивитися на рептилій в повній красі. Сміх – сміхом, але з боку каньйону незабаром припливли місцеві дітлахи і стали безтурботно купатися в тому самому місці, де на глибині сиділа, як ми вважали, страшна небезпека. Нам залишалося тільки затамувавши подих спостерігати цю картину. Через час через воду з берега на берег стали перебиратися якісь люди, перетягуючи свої пожитки.

Стало ясно, що « кіна не буде». І крокодили в такому шумі навряд чи з’явилися б найближчим часом, і люди, схоже, були впевнені, що не будуть зжерти. Все це являло собою видовище, яке не вкладалося у звичні рамки. Раніше ми сприймали крокодилів (адже нільський найнебезпечніший з них) через призму телеканалу National Geographic: кривавими пожирачами антилоп гну в дельті Окаванго. А тут перед нами постали зашуганние тварини, що бояться легкого шереху. Правда, не цілком зрозуміло чим вони тут харчуються, якщо верблюди і люди без побоювання розгулюють у них під носом. Єдине логічне припущення – жабами, яких у Гельта дуже багато.

Місцеві жителі перебираються через Гельта, населену крокодилами:

Побродивши по околицях і навіть, підхопивши естафету у місцевих, освіжившись в затоні, ми тією ж дорогою повернулися в табір. Я хотів ще деякий час затриматися і дочекатися поки сонце освітлюватиме обидві стіни каньйону, щоб зробити ще більш яскраві фотографії, але хлопчаки – провідники стали проти. Їх піклування віддавало якимось зверхнім поблажливістю, немов ми всі діти, не здатні приймати рішення і постояти за себе, а залишившись одні, точно нашкодимо собі або заблукаємо. Довелося підкоритися. По дорозі я вже більше дивився собі під ноги і на візерунки в піщанику, створені гігантським тиском. А на згадку про Гельта д Цікаво, що цього разу були й такі, хто, навпаки, заступався за нас, виникла навіть невелика перепалка.

Стадо верблюдів рухається до водопою:

Підійти до води з цього боку істотно простіше, верблюди за сотні років утоптали дорогу до ідеально рівного стану. Круті стіни ущелини поступово сходяться, утворюючи в найвужчому місці подобу пляшкового горлечка, в якому і збирається просачивающаяся із землі вода.

Верблюди:

Також дивіться статтю «Конкурс краси у верблюдів».

Печера:

Декілька століть тому тут цілком можна було спостерігати таку саму картину:

Заправивши порожні баки водою в невеликому колодязі, ми виїхали далі.

Незабаром почалася область яка називається Сагане. ( Оскільки докладної карти цих місць не існує, точних назв я не знаю, і відтворюю їх так, як записав зі слів водіїв і з урахуванням їх вимови.) Якщо до цього скелі в основному були обточені піском до гладкого стану, то в цьому районі вони гострої готичної форми. Особливо незвично виглядають багатошарові стовпи, які ми прозвали « пальцями». В одному місці і зовсім попалися своєрідні гриби з складених один на одному валунів. Одна скеля виявилася схожа на зруйноване під обстрілами будівля з двома порожніми дірками віконних прорізів. Взагалі гідний путівника кадр тут можна зробити буквально за кожним поворотом. Пейзажі навколо настільки фотогенічні і не передаються, що намилуватися складно:

Стіна зруйнованого будинку:

« Гриби»:

« Пальці»:

В одному місці ми випадково наткнулися на ціле поле скам’янілостей. Народилося припущення, що їм цілком може бути 70, а то й 100 мільйонів років. Згідно з однією виниклої теорії їх залишили древні водорості, а згідно з іншою – величезні морські черв’яки. Дивно, що місцеві жителі не здогадалися ще продавати скам’янілості в якості сувенірів:

Крім природних красот враження доставляють і сліди війни з Лівією 1980 року. Спочатку в одному красивому місці, звідки відкривався приголомшливий панорамний вид, був виявлений цілий арсенал: гільзи від великокаліберного кулемета і навіть ракетниця. Недалеко від нього валялися шматки розбитого вантажівки, не виключено, що його підірвали саме з цього укриття. Трохи пізніше нам попалася поцяткована кулями солдатська каска.

Ну і найстрашніше було виявлене недалеко від нашого нічлігу – підбиті БМП. Підривали їх швидше за все касетними снарядами з повітря. На першій від дороги машині вежу зірвало і відкинуло метрів на 10. Але саме страшне в цій картині – це що лежали тут же людські кістки. Напевно, гомілкова кістка і шматки таза – все, що залишилося від того солдата. Хоча може інше лежить під шаром піску, а ці частини оголив вітер, здувши пісок. Моторошна сцена, особливо від того, що за минулі роки ніхто не здогадався нормально поховати солдатські останки. Омар кілька разів загострив увагу на тому, що техніка російська, нібито це за підтримки Росії лівійці напали на Чад.

Людські кістки біля підірваною БМП:

Недалеко від підірваною техніки ми і встали на нічну стоянку. Тут виявилося царство підточених пісочними вітрами стовпів. У світлі призахідного сонця картина виглядала непередаваемо. Але бродити в пошуках гарного кадру було якось боязко, хто знає скільки заритих у пісок хв ще чекають свого часу в цій частині Сахари. Вся пустеля навколо була всіяна верблюжими кістками і іржавими консервними банками, видно, на цьому місці стояли війська, а верблюди йшли в їжу солдатам. У кількох місцях під стовпами були обладнані кулеметні гнізда. Так, бої тут йшли не жартівливі.

Захід. Також дивіться статтю «Зелена пустеля Сахара».

Написати коментар

Ви повинні увійти, щоб залишати коментарі. Вхід.